pressclub

  • Збільшити розмір шрифту
  • Розмір шрифту за замовчуванням
  • Зменшити розмір шрифту

Львівський щоденник

E-mail Друк PDF
Приватний щоденник книгомана
(замітки з Фестивалю дитячого читання «Книгоманія»
та Форуму видавців України)


5-6 Травня
В Херсоні дощить. Ми сідаємо на потяг «Херсон – Львів». Там власне й знайомимось. Нас в делегації четверо – я , Денис Расторгуєв, Аліна Рожкова і наша супроводжуюча Наталя Миколаївна.
Знайомство відбувається швидко. З перших хвилин починаються жарти та інтенсивне спілкування. За ними час минає швидко, але до довгоочікуваного Львова ще так далеко. Хоч з кожною хвилиною ця відстань зменшується.
Провідниця ( схоже корінна львів’янка ), заглядаючи до купе постійно називає нас «дівчатками». Нас з Денисом це трохи обурює, але одночасно й смішить. Пейзаж за вікном постійно змінюється. Так само й погода – коли виїжджали з Херсона йшов дощ, потім ми з нього виїхали, а трохи згодом – потрапили в інший. Поступово вечоріє. Приносять білизну і ми готуємось спати.
Перші спроби заснути виявились невдалими. В хід пішли анекдоти та інші байки. Коли ж їх запас вичерпався ми знов спробували заснути. Завадив цьому якийсь дивний чоловік. Підсівши на котрійсь із станцій, він перебудив майже весь вагон у пошуках власного місця. При цьому він не знайшов кращих слів аніж «Добрий вечір».


Ранок, який ми зустріли вже далеко від дому, видався на диво сонячним. Здаючи білизну ми випадково стали свідками того як провідниця назвала «дівчатками» двох досить мужніх чоловіків літнього віку.
Кожна нова зупинка потяга помилково ідентифікується як Львів. Але щоразу виявляється якимось банальним «Красним» чи «Підзамчою». Останні 20 хвилин у купе здаються набагато довшими ніж уся попередня дорога з Херсону.
І ось нарешті – довгоочікуваний Львів. Тут нас зустрічають волонтери. Тут нас ведуть до автобуса. Видають програмки фестивалю і перепустки до готелю «Перлина», що має стати на наступні кілька днів нашим причалом у Львові.
Заселяємось до кімнат і з радістю відзначаємо, що наступний пункт програми – обід. Рушаємо на нього колоною по троє. В уяві постає типова табірна їдальня. Але реальність виявляється куди більш приємною – ми потрапляємо до справжнього ресторану. Бажаємо одне одному «смачного» (замість такого звичного «приятного апетита»).
Після обіду – коротенька півгодинна «фієста». Далі зустріч з відомою поетесою та видавцем Мар’яною Савкою. Спроба побудувати психологічний діалог за допомогою кульки переростає в звичайне просте спілкування. Учасники отримують рідкісну можливість почути вірші у ,власне, авторському виконанні.
Потім підготовка до дебатів «Читати - не читати : ось питання…». Кількість прихильників читання дуже значна (що й не дивно, коли врахувати характер заходу). Але висловити достойні аргументи вдається одиницям. (що й не дивно, адже необхідність читання розуміється мало не інстинктивно). Нарешті команди сформовані. Капітани обрані. Можна й повечеряти.
Після неймовірно смачної вечері повертаємось до кімнат і отримуємо гарну можливість добре роззнайомитись.

 

 

7 травня
Зранку трохи прохолодно. Вночі здається дощило.
Досі сонні, всі шикуються в колонну по троє і рушають на сніданок. Під час сніданку та після нього уважно вивчається програма дій на сьогодні.
Сідаємо до автобусів і рушаємо до Палацу Мистецтв. Де на всіх очікує Книжковий Ярмарок і, як наслідок, перший напад шопоманії. Очі просто розбігаються. Коло ярмарком. – і фонди бідніють. А на прилавках ще скільки всього привабливого. Підіймаємось на другий поверх де дізнаємось назви книжок-переможців конкурсу «Найкраща дитяча книжка Фестивалю».
Обідаємо цього разу в іншому місці, та від того прийом їжі не стає менш вишуканим. Після обід автобус відвозить нас до наступної зупинки – клубу «Picasso». Всіх пригощають «Кока-Колою» та морозивом. Тут має відбутися урочиста церемонія нагородження переможців конкурсу «Найкращий читач України». Участь у ній приймали «зірки» - Віталій Козловський, Міка Ньютон. Вони дарували учасникам подарунки та власні автографи. Також на церемонії з'явився ще один надзвичайно відомий культурний діяч – всесвітньовідомий театральний режисер Роман Віктюк. Він трохи затримався, але зумів одразу прикувати до себе увагу дітей.
Після урочистої частини клуб майже на сто відсотків перейшов у власність юних учасників фестивалю. Використавши цю сприятливу можливість вони добряче повеселилися.
Ще раз відвідуємо ярмарок. З кишень зникають останні заощадження. Цього разу вибір здійснюється набагато ретельніше.
Під час вечері натхненно ділимося враженнями від настільки наповненого дня. Все ще переповнені ними ми повертаємось до кімнат. По телевізору – футбольний матч. Тому ділимося на прихильників цієї гри та байдужих до неї. Прихильники поспішають зайняти місце біля телевізора. Байдужі – місце в черзі біля душу.
Нарешті довгоочікуваний сон. Треба добряче виспатись, адже хтозна, можливо наступний день виявиться ще змістовнішим.

8 травня
З невідомої причини прокидаємось майже всі дуже рано. Після ранкових гігієнічних процедур виходимо на двір і виконуємо дію, яка на протязі останніх кількох днів стала майже ритуалом – шикуємось в колону по троє і йдемо снідати. Під час сніданку автоматично вивчаємо програму сьогоднішнього дня.
Отже, перший пункт нашої сьогоднішньої програми – екскурсія. Сидячи в екскурсіїномй трамваї ми з задоволенням оглядаємо історичні пам’ятки міста Лева. Звісно ж лише основні. Усі, мабуть, не вмістилися б і у десять таких екскурсій.
Звісно, про те що Львів - місто неймовірне, знає чи не кожна людина. Тому надзвичайно важко знайти хоч якісь більш-менш свіжі слова, аби висловити власний захват. Складається враження, ніби ти прогулюєшся вуличками котроїсь з європейських столиць, в якій усі чомусь розмовляють українською. Такий собі українізований Париж чи Відень. І кожна вулиця, кожен пам’ятник, кожен камінь у бруківці – все це притягує й заворожує. І прокидається неймовірна гордість, через те що це місто – саме українське. Що саме жовто-блакитний прапор України майорить над будівлею ратуші.
Екскурсія на превеликий жаль підійшла до свого завершення. Особисто я сідав до трамвайчика вважаючи що Львів – просто дуже гарне місто., а вийшов з нього вже закоханим у місто Лева.
Другий пункт програми – зустріч з Святославом Вакарчуком. Він трохи спізнився, бо (цитую) : «втрапив у корок» (так у Львові звуться пробки) Відомий співак вирішив познайомити учасників фестивалю з творчістю поета Богдана-Ігора Антонича. Далі висловив бажання послухати самих дітей. Ті не розчарували «зірку», а навпаки дуже зраділи такій можливості. Від охочих виступити не було відбою. Кращі читачі України з рідкісною майстерністю читали поезії Тараса Шевченка, Лесі Українки, Леоніда Глібова, а головне – власні твори. Всі, хто зміг виступити отримали призи у вигляді сольних засобів Святослава.
Після цього почалися довгоочікувані дебати «Читати – не читати : ось питання…». Команди цілих два дні вперто готували аргументи. Противників читання знайшлося небагато, але це не завадило їм скласти достойну конкуренцію численним прихильникам цього виду діяльності.  Арбітром виступив харизматичний письменник Костянтин Матвієнко. До завзятих дебатів врешті-решт приєднався навіть зал, але й це не допомогло визначити стовідсоткового переможця. Хоча це не страшно, адже завданням дебатів було скоріше навчити формувати власну думку і цивілізовано її відстоювати.
Після дебатів учасники та й активні глядачі дебатів були злегка виснаженими, тому обід видався дуже доречним. За обідом активно обговорювалася ще одна, не менш довгоочікувана розвага – літературний квест з «Кока-кола».
Після обіду сили учасників відновилися і вони ,не гаючи часу, почали ділитись на команди. Всі отримали чудову можливість черговий раз продемонструвати власну логіку, ерудицію і, звісно ж, швидкість. В супроводі волонтерів команди в запалі змагання досліджували закутки львівського середмістя, шукали відповідей на досить непрості питання. Переможці знову ж таки отримали призи. А взагалі ніхто не залишився обділеним, бо сама участь в квесті принесла колосальне задоволення.
Після такого без перебільшення шаленого дня учасники «Книгоманії» приємно втомились. Тим не менш розваги на цьому не скінчилися. Після вечері та короткого відпочинку на нас чекала ще одна цікава акція – «Ніч в бібліотеці».
Вулицями нічного Львова, автобус відвіз нас до бібліотеки. На одну ніч там влаштували справжнісінький «шабаш». Книгоманії розділили на три команди – «Вампірів», «Привидів» та «Перевертнів». Між ними відбулося змагання, що завершилося переконливою перемогою «Привидів». Після нього – «Диявольські танці» (щось на зразок дискотеки, але набагато змістовніше).
Веселощі тривали до першої ночі!

9 травня
Закінчилась «Ніч в бібліотеці» і ми нарешті пішли спати.
Після сніданку частина учасників відбуває на вокзал. Дійсно сумно, адже за цей відносно короткий відрізок часу з багатьма людьми вдалося дійсно потоваришувати. Для когось фестиваль вже закінчився, але в нас попереду ще досить багато цікавого.
Тому після сніданку ми знову сідаємо вже в добре знайомий автобус і вирушаємо до літературної агенції «Піраміда». Мета – пізнати «шлях книги», ознайомитися з премудростями видавничої справи. Виходить, що кожного дня ми дізнаємось щось абсолютно нове для себе. Розширюємо власний світогляд.
В друкарні маємо змогу подивитись на книжки в різних «стадіях розвитку» - від електронного макету до готового примірника.
Після обіду в нас прогулянка містом. Не екскурсія, а саме прогулянка. Можливість попрощатися з вузенькими вуличками середмістя. Хоча мені здається, що ми не прощались, ми сказали – «До побачення».
Повертаємось до гуртожитку, вечеряємо і починається процес пакування валіз. Це виявляється складно, бо коли ми приїхали до Львова – багажу було набагато менше.
Останній захід фестивалю – поетичний майстер-клас з Галиною Крук. Більшість юних читачів, як виявилось є ще й юними авторами. Тому поспілкуватись з людиною, яка присвятила життя літературі було цікаво та приємно. Особливо ж приємною була можливість висловити власну думку. Найактивніші учасники майстер класу, звісна річ, отримали подарунки.
Процес пакування валіз підходить до свого завершення.
Підходить моя черга йти в душ.
Час добре виспатися, бо вже завтра – вокзал, поїзд та рідне місто.

Щось на зразок епілогу
Додому дісталися без пригод. Хіба що вже на під'їзді до Херсону ніяк не могли знайти четверту ковдру.
Отож, підведемо підсумки «Книгоманії» для нас. Зі Львова ми привезли купу подарунків та неймовірну кількість нових вражень. А ще - телефони нових друзів і легкий галицький акцент. Але (воно завжди є, це «але») – у Львові лишилося моє серце. Маю надію, що наступного разу він зустріне нас так само гостинно, бо тепер знає які ми – херсонці
   - веселі та яскраві.
                                                

Деніс Веснін, член прес-клубу Херсонської обласної бібліотеки для дітей,
переможець конкурсу „Бібліотечні фантазії”, учасник фестивалю

Херсон-Львів-Херсон,
2009 рік

Оновлено 14.09.2009 06:06  

Випадкове зображення